Охайність розуму - Страница 11

Школярі в темно-сірій формі мчали вниз по східцях і поручнях, войовничо розмахуючи портфелями.

Вони мчали з радісними криками, як ніби їх тримали тут не чотири години, а чотири роки принаймні, і раптом несподівано вони вирвалися.

Там і тут виникали бійки, портфелі зіштовхувалися в повітрі, сипалися на підлогу підручники й пенали, віялом розліталися зошити.

— Божевільня! — сказав Кеша. — Невже й ми були такими? Мабуть, були. Адже я в цій же школі вчився.

Його знайома — Серафима Григорівна, Сіма, — виявилася худесенькою чорнявою жінкою з несвіжою шкірою й понуро-плаксивим виразом обличчя. «І що він знайшов у ній?» — подумала Юля мимоволі. Сіма була дуже мала зростом, навіть і це ускладнювало їй шкільне життя. У натовпі її штовхали безцеремонно. Прийнявши за подружку, якийсь здоровань-дев’ятикласник ляснув її по спині, скоромовкою пробурмотів: «Вибачте Серагорна» — і сховався за товаришів. Сіма спалахнула й виголосила обурену промову. Вона була впевнена, що цей вусатий пустун навмисне помилився.

— Я буду дуже вдячна, якщо ви що-небудь знайдете в їхніх головах, — сказала вона Юлі похмурим голосом. — Але, по-моєму, вони просто не хочуть думати. Вбили собі в голови, що механіка їм не знадобиться. І просто лінуються, не бажають напружувати мізки.

У класі фізики були столи, а не парти; вчителька знаходилася на кафедрі, на узвишші, де зручно було показувати досліди. Втім, кафедра Сімі не подобалась, підкреслювала її малий зріст, змушувала весь урок стояти на ногах, дратувала. Так, роздратованим тоном, вчителька й почала урок.

— У нас сьогодні гості, — сказала вона. — Вони спостерігатимуть, як ви сприймаєте. Поводьтеся добре, слухайте уважно.

Прозвучало це майже жалібно, немов безнадійне прохання: хоч сьогодні, при гостях, поводьтеся пристойно.

Юля, ніби поправляючи зачіску, увімкнула під косинкою думкоприймання й почула: «Що за гості? Методисти з райвно, чи що? Молоді для методистів. Практиканти, мабуть. Ну, практикантів боятися нічого».

Проте присутність сторонніх насторожила клас, діти налаштувалися на увагу. Урок почався в діловій тиші.

— Сьогодні у нас важка тема, — так почала Сіма. — Ми вивчаємо поняття маси. Маса — це особлива фізична величина, сенс якої буде з’ясовуватися в міру подальшого проходження курсу. Маса проявляється при взаємодії тіл. Якщо ми, наприклад, візьмемо два тіла, два візки, навантажений і порожній, і зіштовхнемо їх, ми помітимо, що навантажений візок рухається повільніше. Про тіла, які рухаються повільніше після взаємодії, кажуть, що вони масивніші. Інакше кажучи, маси обернено пропорційні швидкостям взаємодіючих тіл. Маса вимірюється в грамах, кілограмах, тоннах. За одиницю вимірювання маси приймається маса платиново-іридієвого еталона, який знаходиться в Палаті мір і ваг…

Юля сиділа не на кафедрі, а біля першого столу. У сферу дії вікентора потрапляло кілька учнів: верткий хлопчик з чорними очима, раз у раз змінював позу; висока, незворушна дівчинка з низьким чолом і довгими віями, яка весь урок гралася своєю косою; інша, старанна, гостроносенька, з бісерним почерком. Думки інших долинали здалеку, ніби виривалися репліками з загального гулу.

Вчителька розповіла про масу, потім про щільність, пояснила, як по щільності обчислюється маса, виписала формули на дошці, а Юля стежила, як усе це відбивається в головах.

Візки, що зіштовхуються, уявили всі: або дрезини, або вагонетки, або іграшкові вагончики на кімнатних рейках. У вертлявого хлопчика візок, зіткнувшись, встав на диби, полетів під укіс і вибухнув, огорнувшись чорним димом.

Масу не уявив собі ніхто, записали в мозку літерами: «Маса». Дівчинка з бісерним почерком запам’ятала: «Маса — це особлива фізична величина». Всі інші звернули увагу на слова: «Сенс її з’ясовується при подальшому проходженні курсу» — і вирішили: «Пояснять потім, годі й намагатися зрозуміти».

Але з цього щось «що потім пояснюється» виникала ще якась щільність, яку треба було вираховувати: ділячи або множачи? Ділячи або множачи? Не зрозумієш. Дома вивчиться. Може-таки не спитають.

І візки відкотилися в туман, везучи на задній план свідомості незрозуміле слово «маса». Думки розбрелися в різні боки, в кожного у свій.

Одна голова зачепилася за рейки. Рейки подовжилися, зігнулися, забралися під стіл, зробили чудове відгалуження в передпокій і ванну. Потім власник залізниці подумав, що стрілок йому не вистачить, і зайнявся розрахунками: скільки йому подарує бабуся до дня народження, скільки можна випросити в іншої бабусі та скільки на все це купиться стрілок, прямих і кривих.

Дівчинка, яка гралася косою, подумки робила собі зачіски: «кінський хвіст», і «вороняче гніздо», і «я в мами дурочка», як у сусідки з п’ятого поверху. Юля почула ще багато цікавого про футбол, любов і дружбу, пліткарок, бійки, літаючі моделі, ліплення й третю серію «Невловимих»; про масу та щільність — майже нічого.

— Кудрявцев, що я сказала? Повтори.

— Ви сказали, що щільність ґрунту має значення для споруд.

Блискуча механічна пам’ять. Насправді цей хлопчик читав під партою, але краєм вуха вловив останні слова.

— А що таке щільність?

Мовчить. Проґавив. Або вже забув передостаннє.

— Миронова, поясни йому.

— Щільність — це коли маса ділиться…

— Ділиться?

— Множиться (гадає).

А в голові: «Ну що вона до мене причепилася? От не пощастило. П’ятнадцять хвилин до дзвінка».

— Верейко (дівчинка з косою), що таке маса?

Мовчить зі зневажливо гордим виглядом. В голові: «Маса? Загалом, це коли стикаються візки. Сказати про візки? Та ну її! Бовкнеш не в лад — хлопчаки реготатимуть».